ПЕЙЗАЖ С ДЪРВЕТА

"Дмитрий Шостакович" стихотворение Юлиус Дрейфсанд цу Шлам - смотреть видео онлайн от «Танец в душе мечты и страсти» в хорошем качестве, бесплатно опубликованное 25 декабря 2023 года в 3:30:44 00:00:42.

Hornjoserbšćina
.
Automat.
,
Njemyslim, zo mě přebywaństwo
ze tuteho časa wytłóča.
Ně — ono da tomu, što přichadźe,
wuswětliwy wobrys.
.
Wjace a wjace čuju,
zo chadźu wot spočatka
k času bjez mjena,
k pokojej, kotra so njekónčna zda.
.
Na puću ¸iwim so z lubosću a drobnym,
z mojim swójnym sćinjom změšanym —
puć k wozjewjenju „smysła“.
.
Ale njewěm,
kak daloko sam sebe
k prawej stronje pósuwam.
.
A hač ma woprawdźe waha,
zo lubuju ¸iwjenje.
.....................................
Dolnoserbšćina (Nedersorbisch)
.
Automat.
.
Njemyslím, a¸ mě pśeśišćo
ze nowego casu wytłoca.
Ně — ono dajo tomu, co¸ pśiźo,
znamuśny wobrys.
.
Wěcej cítuju,
aż źu wót zachopjeńka
k casujo bjez mjenja,
k spokojijo, kótary zda se njekóńcny.
.
Na droze ¸ywu se z lubosću a drobnym,
z mójomu swójomu sćinju změšanym —
droga k wózjawjeńju „znamu“.
.
Ale njewěm,
kak daloko sam sebe
k prawej stronje pósuwam.
.
A hač ma woprawdźe waha,
¸e lubuju ¸ywjenje.
.

Розовата арка
.

Аз все още вървя напред, все напред,
но годините се броят; плодовете,
които бера, са по-зрели, но по-малко.
Остаряването забавя, понякога и въздиша;
тялото ми става по-бавно, колкото и здравословно да живея.
.
Духът обаче задържа ритъма —
поне засега.
Това е напрегната дъга,
позната на всяко живо и мислещо същество.
Всички сме започнали с първото си мляко,
после идват растежът и страховете,
от първите детски срички,
най-простите звуци на началото,
до ежедневното четене на новините.
.
Проникновението и мъдростта, придобити бавно,
са като рози върху зелена арка —
желязна или естествено израснала;
техният възход храни радостното очакване.
.
Горе, надяваме се, има мирен период,
но след цъфтежа и това творение се спуска
по земен начин. Избледнява,
като побеляването на косата, и накрая
става тор за чакащите буци пръст,
които може би преживяват живота по друг начин.

Українська
.
Відчужений
.
Так, як іде шлях, так і погляд
переходить у далечінь, щоб зрештою
розчинитися в тумані завтрашнього дня.
.
Частіше ніж раз
людина стає відчуженою,
між нібито привласненими світловими роками,
і ховається
в порожнечі вічної миті.
.
Не те, щоб людина кам’яніла,
але воля скута
і змушена переживати приплив і відплив;
немає нічого такого бездушного, як почуття,
що обертається само в собі,
поки розум лише риє в багнюці.
.
Людина блукає дедалі далі
від творчого природного ладу.
Поглянь у себе й навколо —
ми знову й знову стаємо відчуженими.
.
Та я все ж сподіваюся на нове очікування;
на безтілесну певність, так би мовити,
і прагну відновленої пов’язаності,
.
щоб нова рівновага
знову була покладена в моє серце.

.
Nie sądzę, że przeszłość
wypycha mnie z teraźniejszości.
Nie — ona nadaje temu, co nadchodzi,
wyjaśniający kontur.
.
Coraz bardziej świadomie czuję,
że idę od początku
ku czasowi bez imienia,
w spokoju, który wydaje się nieskończony.
.
Po drodze żywię się miłością i drobiazgami,
zmieszanymi z własnym cieniem —
to ścieżka wglądu ku „sensowi”.
.
A jednak nie wiem,
na ile popycham siebie
w właściwym kierunku.
.
I czy ma znaczenie,
że kocham życie.

.
Не мислим да ме прошлост
избацује из садашњости.
Не — она даје ономе што долази
смисаони оквир.
.

Све јасније осећам
да идем од почетка
ка времену без имена,
у миру који делује бескрајно.
.

Успут се храним љубављу и ситницама,
помешаним са сопственом сенком —
пут увида ка „смислу“
.

А ипак не знам
колико сам себе
гурнем у правом правцу.
.
И да ли уопште значи
то што волим живот.
.

.
Ne mislim da me prošlost
izgurava iz sadašnjosti.
Ne — ona daje onome što dolazi
smisleni obris.
.
Sve jasnije osjećam
da idem od početka
prema vremenu bez imena,
u miru koji djeluje beskonačno.
.
Na putu se hranim ljubavlju i sitnicama,
pomiješanima s vlastitom sjenom —
put spoznaje prema „smislu“.
.
A ipak ne znam
koliko se sam
guram u pravi smjer.
.
I ima li uopće te¸inu
to što volim ¸ivot.
.

 Avtomat
.
Ne mislim, da me preteklost
potiska iz sedanjosti.
Ne — ona daje temu, kar prihaja,
razlagalni okvir.
..
Vedno jasneje čutim,
da hodim od začetka
v čas brez imena,
v mir, ki se zdi neskončen.
.
Na poti se hranim z ljubeznijo in drobnimi stvarmi,
pomešanimi z lastno senco —
pot spoznanja k »smislu«.
.
A ne vem,
v kolikšni meri se sam
potiskam v pravo smer.
.
In ali sploh šteje,
da ljubim ¸ivljenje.
.

.
Не мнѣхъ, яко мьнѣлость
изъгонить мѧ изъ настоѧщьства.
Нъ — она придаєтъ грѧдѧщему
разумьнъ образъ.
.
Въсе болѣє вѣдѣю,
яко иду отъ начѧла
къ временю безъ имене,
въ тишину, ꙗже безъконечна єсть.
.
По пути питаю сѧ любъвью и малѣмъ,
съ тѣнью моею смешанымъ —
путь къ прозрѣнию и «съмыслу».
.
Нъ не вѣмъ,
колико самъ
тѣкънѫ въ правьноє направленіє.
.
И аще значить,
ꙗко люблѣ житіє.
.

‑Kaszëbsczi
.

Automat.
.
Nie sądzã, że przeszłé
wëpëchô mie z terôźniejszégò.
Nie — òno dodôwô temù, co przëchô,
znaczący òbrës.
.
Corôz barzi czëjã,
że idã òd zôczątkù
do czasu bez miona,
w spòkòju, co wydô sã bezkùńczti.
.
Na drodze żiwã miłotą i drësznotama,
zmieszónymi z môją sãnią —
droga do zrozumiéniô „sensu“.
.
Ale nie wim,
jak daleko sam sã
pòszëwô w dobrą stronã.
.
A czë ma to znaczenié,
że kochóm żëcé.

🇨🇿 Čeština
Odcizený
.
Jak cesta pokračuje, tak i zrak
přechází v dál, aby nakonec
skončil v mlze zítřka.
.
Častěji ne¸ jednou
se člověk ocitne odcizený,
mezi jakoby přivlastněnými světelnými roky,
a stane se skrytým
v prázdnotě věčného okam¸iku.
.
Není to tak, ¸e by člověk zkameněl,
ale vůle je spoutána
a nucena zakoušet příliv a odliv;
nic není tak bezduché jako cit,
který se točí sám o sobě,
zatímco rozum jen ryje v bahně.
..
Člověk bloudí stále dál
od tvořivého přirozeného řádu.
Podívej se do sebe i kolem sebe —
stále znovu se ocitáme odcizení.
.
Přesto doufám v nové očekávání;
v beztvarou jistotu, tak řečeno,
a tou¸ím po obnoveném sepětí,
.
aby se nové vyvá¸ení
znovu ulo¸ilo do mého srdce.

Tako kot pot teče, tako tudi pogled
preide v daljavo, da se nazadnje
konča v megli jutrišnjega dne.
.
Pogosteje kot enkrat
človek zaide v odtujenost,
skozi kvazi prisvojene svetlobne leta,
in postane skrit
v praznini večnega trenutka.
.
Ni tako, da bi človek okamenel,
a volja je vklenjena
in prisiljena izkušati plimo in oseko;
nič ni tako brezdušno kot občutek,
ki se vrti sam vase,
medtem ko razum brska le po blatu.
.
Človek vedno bolj tava
stran od ustvarjalnega naravnega reda.
Poglej vase in okoli sebe —
vedno znova postajamo odtujeni.
.
Pa vendar upam na novo pričakovanje;
na brezoblično gotovost, tako rekoč,
in hrepenim po obnovljeni povezanosti,
.
da bi se novo ravnovesje
spet polo¸ilo v moje srce.

.